У 27 років під час служби в російській армії Іван Котляревський почав працювати над «Енеїдою». Цей твір буде вперше опублікований без відома автора, повністю вийде тільки після його смерті та вплине на статус української мови та становлення української літератури в цілому.

Заснована на поемі Вергілія, «Енеїда», за всіма канонами травестії та бурлеску, з героїчної історії про Енея, який прямує з Іліону до Італії, перетворилася на комічну оповідь про українське козацтво, яке шукає вільні землі після зруйнування Січі.

На тлі загальної історії, витончено та дуже точно, автор зображує побут і звичаї різних верств тогочасного українського населення: козаків, поміщиків, феодалів. З усіма їхніми позитивними рисами та недоліками, з описом традицій, вірувань, одягу, головних уборів, меблювання, зброї, знарядь, музичних інструментів.

На відміну від оригіналу, структура твору Котляревського скоротилася з 12 книг до 6. Проте це не завадило йому використати у творі майже сім тисяч слів і створити своєрідну енциклопедію українського народу, вплести у сюжет згадки про персонажів нашого фольклору.

Іван Котляревський написав твір, приказки та цитати з якого українці будуть використовувати й через понад 180 років після публікації 1842-го. Колоритна, смілива та іронічна «Енеїда» без прикрас зображує тогочасну дійсність, документує епоху через зображення вірувань, обрядів, традицій та будення. 

А головне — це перший твір, написаний народною українською мовою, який став важливим поштовхом до становлення мови літературної.