Пересопницьке Євангеліє з’явилося завдяки жінці — княгині Анастасії Заславській-Гольшанській. Вона благословила ченців на переклад з книжної церковнослов’янської на літературну українську мову. У ті часи така сміливість мала демократичний і водночас єретичний характер, властивий лише народам з вільною думкою. 

Робота над майбутньою реліквією була нелегкою. Ченці прокидалися ще затемна та, стоячи на колінах, молились, аби їх просвітили розумом. Перекладачі знали, що за таку боротьбу з латинізацією їх можуть відлучити від церкви та оголосити анафеми. 

Та сила духу й патріотизм були непереможними.

У Пересопницькому Євангеліє ще не було української мови, яку ми знаємо завдяки Івану Котляревському. Але там, наприклад, можна зустріти перше написання літер «ґ» та «ї». Усе це збереження культурно-релігійної самобутності супроводжувалось з органічним поєднанням традиційної орнаментики українського народного мистецтва з принципами Ренесансу.

Пересопницьке Євангеліє стало книгою на довгі століття. 

На його першій сторінці є дарчий напис українською від Івана Мазепи, який зробив нову палітурку рукопису та його прикрасив коштовним камінням. У нотатках Тараса Шевченка можна знайти його захоплення естетичністю та розкішшю реліквії, а у згадках Івана Франка — відзнаку неповторності Пересопницького Євангеліє.

Від 1991 року й дотепер Першокнигу традиційно кладуть поряд з Конституцією та Актом проголошення незалежності під час інавгурації українських президентів. 

Як найдорожчу духовну святиню, символ нашої давньої державності та нескореності. А нові народні обранці кладуть на неї правицю, щоб заприсягтись українському народові на вірність.