Чи може пісня бути силою? Про «Щедрик» Миколи Леонтовича часто кажуть саме так. 

У 1919 році Українська республіканська капела вирушила з цією щедрівкою у закордонне турне, щоб ознайомити світ з новоутвореною Україною. Хор зривав овації в Європі та Америці, про капелу захоплено писали газети, автора твору і диригента Олександра Кошиця визнали геніями. Як раптом пісня стихла, музиканти кудись зникли, а «Щедрик» забули на ціле століття…

Миколу Леонтовича часто згадують як перфекціоніста, який кожен свій твір прагнув довести до ідеалу. Так склалося й зі «Щедриком» — він мав аж п’ять редакцій. Тож лише в 1916 році щедрівку вперше заспівав хор Київського університету. І саме завдяки їй ім’я автора стало відомим у музичних колах.

Наївна обрядова пісня в руках композитора стала довершеним і величним твором.

Утім, своїй славі «Щедрик» завдячує не лише Леонтовичу. 

Олександр Кошиць — та людина, яка відкрила нашу пісню світові. Це сталося в 1919 році, коли за дорученням Симона Петлюри хор Кошиця поїхав у гастролі. Петлюра добре розумів значення культурної дипломатії, тож відправив колектив представити Україну на світовій арені. І не помилився.

Упродовж наступних двох років хор із тріумфом виступив у 45 містах Західної Європи, зокрема у ключових європейських столицях. Репертуар складався з обробок українських народних пісень, а «Щедрик» став однозначним хітом. 5 жовтня 1922 року Українська республіканська капела дебютувала в Америці. Цей виступ був особливим, адже колектив заспівав на сцені нью-йоркського Карнеґі-хол.

Публіка зустріла дуже тепло. Ось що, наприклад, писала про концерт газета The Sun: 

«Це був час гарячої сердечності й ентузіазму, що нагріває термометр до кипіння й вибуху. У таких веселих колядках, як „Щедрик“, жіночі голоси лунали високо, вишукано і природно… Квіти сипались на сцену… Публіка підтримала прийом великими оваціями. „Щедрик“ викликали на біс».

На превеликий жаль, у той час боротьбу України за незалежність вже було програно. Більшовики захопили територію, а уряд УНР був вимушений виїхати за кордон. Героїв нашої історії спіткала трагічна доля. Миколу Леонтовича у 1921 році вбили чекісти, в 1926 році радянський режим дістав у Парижі й Симона Петлюру, а Олександр Кошиць до кінця життя так і не повернувся в Україну. 

Імена видатних музикантів десятки років були під суворою забороною.

Щоправда, «Щедрик» весь цей час співали за кордоном. От тільки не українською. Щедрівка стала настільки популярною, що її переклали багатьма мовами світу.

У 1936 році американський композитор українського походження Пітер Вільговський створив її англомовну версію для симфонічного оркестру радіо NBC — Carol of the Bells. Саме в цьому варіанті наш «Щедрик» щороку виконує на Різдво весь світ.

Минуло більше століття з моменту створення «Щедрика», але його історія актуальна, як ніколи. Після довгих років радянської окупації Україна здобула незалежність, а сьогодні знов її відстоює. Ми вкотре доводимо, що українці мають свою ідентичність і свою культуру. А «Щедрик» продовжує дипломатичну місію та єднає нас зі світом. 

Що ж, значить, пісня може бути силою.