«Пливе кача по Тисині…»

Українська тужлива пісня авторства Василя Ґренджа-Донського.
Шрифт:
Nastup (Basic)
Дизайнер(ка):
«Гей, погину я в чужім краю, Хто ж ми буде брати яму?»
Реквієм героям Небесної сотні звучить іронічно — українці гинули не в чужім краї, а на своїй землі. Гинули за європейські цінності та свободу. Перші жертви з’явилися ще у грудні 2013 року. Найкривавішим періодом стали 18–20 лютого 2014 року, коли за режиму тодішнього президента Віктора Януковича було вбито близько сотні протестувальників.

Революція гідності тривала 94 дні — з 21 листопада 2013 року до 22 лютого 2014 року. Лакмусовим папірцем стало зупинення процесу підготовки до підписання Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом. Спершу в Києві, а тоді по всій Україні люди виходили на протести за неповернення до пострадянської моделі, утвердження розвитку України як демократичної європейської країни.
Утім, змінювати курс з російського на європейський тодішній президент Віктор Янукович не планував. На боротьбу з протестувальниками влада кинула спецпідрозділ МВС «Беркут». Бійці не нехтували найжорстокішими засобами придушення — вночі 30 листопада 2013 року вони нещадно побили і демонстрантів, і журналістів.

Дії силовиків спричинили ефект снігової кулі — наступного дня у Києві відбувся марш, участь в якому, за різними даними, взяли від 500 000 до 1 мільйона осіб.
Вимога покарати всіх причетних до побиття стала рівнозначною відновленню державного курсу на євроінтеграцію. Відтоді українці виходили на площі міст щодня.

Сльозогінний газ, водомети й жоден інший засіб не допомагав беркутівцям зупинити Революцію. 20 лютого 2014 року вони намагались прорватися на Майдан і застосували вогнепальну зброю. У той день було смертельно поранено 48 протестувальників.
Загальна кількість загиблих на Майдані за 94 дні Революції — 107 людей.

Для організації охорони на Майдані формувалися сотні. За аналогією, загиблих протестувальників назвали Небесною сотнею. «Пливе кача по Тисині…» супроводжувала кожного з них під час похорону. Хоч пісня і звучить як народна, та вона має автора. Близько сотні років тому її написав письменник і перекладач Василь Ґренджа-Донський із Закарпатської області.

Сторічна пісня стала символом українського спротиву, стійкості й волелюбності. Вона давала людям силу привести Революцію до перемоги, щоб більше над жодним українцем не лунали рядки:
«Гей, погину я в чужім краю, Хто ж ми буде брати яму?».
Шрифт:
Nastup (Basic)
Наступна літера та подія

«Пливе кача по Тисині…»
Проєкт у
соцмережах
Щедрик

«Наша армія, наші хранителі»

Щедрик

Фальц-Фейн та «Асканія»

Шлях із варяг у греки

Фальц-Фейн та «Асканія»

Чорнобильська катастрофа

«Пливе кача по Тисині…»

Квітка Цісик

Хрещення Русі

Запорізька Січ

Ирій, индик та ирод

АН-225 «Мрія»

Маріуполь

Тризуб Володимира Великого

Українські січові стрільці

Голодомор

«Наша армія, наші хранителі»

«Як умру, то поховайте...»

Референдум 1991 року

Голодомор

Конституція Орлика

«Сміливі завжди мають щастя»

Живий ланцюг

Хрещення Русі

Пересопницьке Євангеліє

Голодомор

«Йой, най буде!»

Їжак протитанковий

«Як умру, то поховайте...»
