«Гей, погину я в чужім краю, Хто ж ми буде брати яму?»

Реквієм героям Небесної сотні звучить іронічно — українці гинули не в чужім краї, а на своїй землі. Гинули за європейські цінності та свободу. Перші жертви з’явилися ще у грудні 2013 року. Найкривавішим періодом стали 18–20 лютого 2014 року, коли за режиму тодішнього президента Віктора Януковича було вбито близько сотні протестувальників. 

Революція гідності тривала 94 дні — з 21 листопада 2013 року до 22 лютого 2014 року. Лакмусовим папірцем стало зупинення процесу підготовки до підписання Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом. Спершу в Києві, а тоді по всій Україні люди виходили на протести за неповернення до пострадянської моделі, утвердження розвитку України як демократичної європейської країни. 

Утім, змінювати курс з російського на європейський тодішній президент Віктор Янукович не планував. На боротьбу з протестувальниками влада кинула спецпідрозділ МВС «Беркут». Бійці не нехтували найжорстокішими засобами придушення — вночі 30 листопада 2013 року вони нещадно побили і демонстрантів, і журналістів. 

Дії силовиків спричинили ефект снігової кулі — наступного дня у Києві відбувся марш, участь в якому, за різними даними, взяли від 500 000 до 1 мільйона осіб.

Вимога покарати всіх причетних до побиття стала рівнозначною відновленню державного курсу на євроінтеграцію. Відтоді українці виходили на площі міст щодня.

Сльозогінний газ, водомети й жоден інший засіб не допомагав беркутівцям зупинити Революцію. 20 лютого 2014 року вони намагались прорватися на Майдан і застосували вогнепальну зброю. У той день було смертельно поранено 48 протестувальників. 

Загальна кількість загиблих на Майдані за 94 дні Революції — 107 людей.  

Для організації охорони на Майдані формувалися сотні. За аналогією, загиблих протестувальників назвали Небесною сотнею. «Пливе кача по Тисині…» супроводжувала кожного з них під час похорону. Хоч пісня і звучить як народна, та вона має автора. Близько сотні років тому її написав письменник і перекладач Василь Ґренджа-Донський із Закарпатської області.

Сторічна пісня стала символом українського спротиву, стійкості й волелюбності. Вона давала людям силу привести Революцію до перемоги, щоб більше над жодним українцем не лунали рядки: 

«Гей, погину я в чужім краю, Хто ж ми буде брати яму?».