«Ні, я жива, я буду вічно жити! Я в серці маю те, що не вмирає!»

Ці слова з «Лісової пісні» багато в чому стали пророчими. Драма-феєрія, написана Лесею Українкою у 1911 році, давно стала класикою, а водночас її досі живо інтерпретують. Твір з’явився на зламі літературних та історичних епох, ознаменувавши розвиток українського модернізму.

Леся Українка, або Лариса Петрівна Косач, — канонічна для нашої літератури постать. Її вивчають у школі, її ім’я знайоме кожному українцю, на її честь названі вулиці та театри. Це цілком справедливо, адже і життя, і творчість вона віддала Україні.

Майбутня письменниця народилась у дворянській родині Косачів. Шляхетне походження Лесі Українки багато в чому визначило її творчість. Мати — Олена Пчілка, теж була письменницею. А Михайло Драгоманов, дядько Лесі, — науковцем і громадським діячем.

Починала Леся Українка як поетеса. Свій перший вірш «Надія» вона написала у 9 років під враженням від заслання тітки до Сибіру. «Ні долі, ні волі у мене нема, / Зосталася тільки надія одна: / Надія вернутись ще раз на Вкраїну, / Поглянути ще раз на рідну країну…» — писала дівчина.

Попри плідну працю й успіхи, Леся відчувала, що поезія для неї замала, й перейшла до драми. «В катакомбах», «Кассандра», «Камінний господар», «Бояриня» — драматичний спадок Лесі Українки значний. 

Вже перший її твір — «Блакитна троянда» — засвідчив входження письменниці у модерний світ. Тут вона розмикала межі традиції й відходила від ідеї зображення в літературі лише народу. Це був крок до актуальних тенденцій в європейській культурі.

Головною драмою Лесі Українки стала «Лісова пісня». Цей твір може здатись історією про нещасне кохання лісової феї та сільського парубка, але лише на перший погляд. Неоромантична драма-феєрія насправді насичена історіософією, має щільну образну систему і пропрацьовану символіку. Леся Українка пише про модерне світовідчуття і пошуки митцем свого голосу, ба більше — жіночого голосу, який уособлює головна героїня Мавка.

І це, певно, найважливіше, що варто розуміти про творчість Лесі Українки, яка була однією з перших і наймогутніших українських модерністок. 

Жінкою, що увійшла в літературний канон, — таке рідко зустрінеш в європейській літературі. Феміністкою. Письменницею, яка спростовувала меншовартість української культури.

«Лісова пісня» — для українців дещо глибше, ніж твір зі шкільної програми. Це наш голос у світі літератури та, всупереч усім жорнам історії, ознака стоїчності й гідності українського народу. 

Це віра — ми будемо жити, бо маємо в серцях те, що не вмирає.