Голодомор 1932–1933 рр. для українського народу — не просто історична подія. Це рана, яка дає про себе знати вже майже століття. Нас не уявити без родинних спогадів про той страшний рік. Рік, коли радянська влада перетворила їжу на зброю. І сьогодні Росія повторює цей злочин…

Для того, щоб зрозуміти явище Голодомору, потрібно зробити крок назад і пояснити, що його спричинило. 

У 1917 році відбувся сплеск українського національно-визвольного руху. Україна, розділена між Австро-Угорською та Російською імперіями, відчайдушно прагнула незалежності. Вже за рік, у 1918-му, вона її здобула — було проголошено Українську Народну Республіку. А невдовзі відбулася ще одна історична подія — Акт Злуки, внаслідок якого об’єднались українські землі. 

На жаль, на початку 1920-х новоутворену Україну захопили більшовики, боротьба за незалежність була програна. Утім, навіть короткий період державності не минув безслідно: були сформовані державні інституції, засновані культурні та наукові установи, відбувся сплеск мистецтва. 

Все це аж ніяк не входило у плани більшовиків.

Та впродовж 1920-х їм доводилося рахуватись із національними прагненнями українців. Вони вдалися до українізації та запровадили Нову економічну політику (НЕП), спрямовану на нейтралізацію українського руху та зміцнення своїх позицій в УСРР.

До кінця 1920-х хмари згустилися — Йосип Сталін став одноосібним диктатором, українізацію та НЕП згорнули, і почався період форсованих колективізації та індустріалізації. Відбувся судовий процес проти українських інтелігентів, які очолювали політику українізації. Внаслідок нього близько 300 осіб були засуджені за фіктивними звинуваченнями. 

Далі взялися за селянство. Людей почали насилу заганяти у колгоспи, а заможних селян таврувати «куркулями» і масово депортувати до Сибіру й Казахстану. Українські села повстали. У 1930 році було зафіксовано понад 4 тисячі протестів проти колективізації, у яких взяло участь 1,2 мільйона селян. Більшовики були змушені відступити, але наступного року, вже менш масово, «розкуркулення» продовжили. 

Зрештою 70% господарств були колективізовані, та очікуваних результатів це не дало. Отож у 1931 році, щоб виконати встановлені квоти, влада забрала у селян майже весь вирощений врожай. 1932 року села вже голодували. Колгоспники зверталися до державного та партійного керівництва, надсилали численні листи і звіти про голодні смерті селян. 

Що зробила у відповідь влада? Видала сумнозвісний закон «Про п’ять колосків», який карав розстрілом «розкрадання» колгоспного майна, в тому числі підібрані в полі кілька колосків.

Сталін перетворив їжу на зброю — вирішив таким чином упокорити українців і зробити з України «зразкову республіку», без якої не бачив свою імперію. Цей злочин не мав жодних меж, а масштаб цинізму та звірств вражає досі. 

Понад рік в селян силоміць забирали всі продукти харчування та худобу, а за невиконання квот села і цілі райони заносили на «чорні дошки», тобто їхніх мешканців позбавляли свободи пересування й можливості роздобути харчі. 

Українське село перетворилося на пекло. А водночас розгорнулися репресії й проти інших верств населення. Замовчування та фальсифікації радянського керівництва щодо Голодомору не дають змоги встановити точну кількість жертв. В академічних дискусіях називають число від 4 до 10 мільйонів осіб. 

Мільйони заморених голодом, вбитих радянським тоталітарним режимом українців. Майже винищене ядро української нації.

Попри ці жахаючі цифри, усі передумови голоду та репресивну політику СРСР проти українського народу, Голодомор і досі одностайно не визнаний геноцидом на міжнародному рівні. Злочинці не засуджені, жертви не вшановані. А Росія тим часом не полишає спроб знищити українську ідентичність і знову вдається до геноцидних практик — провокує продовольчу кризу, щоб тиснути на міжнародну спільноту.

Історія повторюватиметься, доки ми не назвемо винуватців, не засудимо їхні злочини проти людства, не вшануємо пам’ять жертв та не зупинимо це зло раз і назавжди.