Поселення, яке з часом стало містом Донецьк. Засноване, розбудоване та індустріалізоване валійським підприємцем Джоном Юзом.

Певно, всі чули історію про те, що Радянський союз із нічого підняв занедбаний Донбас та зробив його промисловим центром країни. Та ми ж розуміємо, звідки в цієї історії ноги ростуть. Міф, створений за Сталіна і підтриманий за Путіна, легко руйнується, якщо зазирнути трохи далі — у XIX століття. Там виявиться, що навіть Донецьк став індустріалізованим до приходу червоних, і насправді за цим стояв валлієць Джон Юз.

Почати історію про Юзівку варто з того, що відбувалося на території Донбасу до приходу Джона Юза. А були тут окремі поселення — слободи: Олександрівка, Григорівка, кілька сіл, хутір Овечий, заснований на два століття раніше запорозькими козаками. Згодом українські селяни відіграють важливу роль в індустріалізації Донбасу.

Юзівка була заснована 1869 року. 

Валійський підприємець викупив у російського князя Сергія Кочубея право побудувати тут завод із виготовлення залізничних рейок. Але з’ясувалося, що на цій території значні поклади вугілля. Тож кмітливий Юз почав виробництво повного циклу, досі властиве Донбасу: вугілля — кокс — метал.

Для цього було створено «Новоросійське товариство кам’яновугільного, залізного та рейкового виробництв», яке на початку XX століття стало лідером із виплавки сталі в Російській імперії. Валлійці електрифікували селище, проклали залізницю, яка з’єднала заводи Юза з Харковом і Курськом, звели потужності. 

Сюди на престижну й високооплачувану роботу інженерами та майстрами їхали сотні валлійців, англійців, французів, бельгійців, німців. Кілька поколінь європейців жили тут до того, як на початку 1920-х прийшли більшовики.

Працювали на шахтах і доменному заводі місцеві селяни. Для них це була сезонна робота, а на час жнив вони поверталися додому. 

Ці люди — герої ще одного відомого радянського міфу: про цілі покоління пролетарів, які нібито «з діда-прадіда» працювали на заводах. Насправді ж Донбас підіймало українське селянство. Шахта давала їм можливість заробити копійчину та прогодувати велику сім’ю.

Юзівку планували під впливом західної культури. На момент заснування населяло її 164 людини, в 1907-му (через 38 років) — 32 тисячі осіб. Усім опікувалася родина Юза. 

Тут були крамниці, недільний ринок, таверни й німецькі пивні, готель, пошта. Підприємець створив навіть поліцейське управління, яке перебувало на забезпеченні компанії. Першу лінію — центральну вулицю Юзівки (нинішня Артема) — забудували магазинами, ресторанами, готелями, а також банками й конторами, де бізнесмени продавали вугілля й метал.

Західні підприємці розвивали не тільки Донецьк. Лисичанськ, до прикладу, називали «десятою провінцією Бельгії». Звісно ж, не випадково. А далі — прийшли більшовики. Захопили територію, націоналізували (відібрали) потужності, присвоїли собі здобутки і створили міф. 

За таким же сценарієм Росія окуповує частину Донбасу з 2014 року.

Та попри всі спроби росіян зобразити Донбас споконвічно своєю територією, історія сильніша за міфи. Й історія європейського, українського Донбасу зрештою переможе. 

Ми віримо в це і чекаємо вдома.